У ніч з 29 на 30 серпня 1939 року німці вжили заходів, щоб виправдати початок майбутньої війни. Міністр закордонних справ нацистської Німеччини Ріббентроп вручив ультиматум британському послу в Німеччині. Німці вимагали, серед іншого, приєднання Гданська до Рейху, відокремлення від Польщі земель Помор’я та проведення референдуму. Увечері 31 серпня Ріббентроп зустрівся з послом Польщі в Райху Юзефом Ліпським, який не був уповноважений говорити про ультиматум (офіційно не виставлений Польщі), тому німці оголосили, що Польща відкинула «добру волю Німеччини» – Гітлер знайшов привід для агресії.
Вранці 17 вересня 1939 року Червона армія почала агресію проти Польщі. Радянські війська почали похід на захід, щоб зайняти території, які згідно з пактом Молотова-Ріббентропа мали належати Москві. Радянська пропаганда стверджувала, що це було «мирне вторгнення», спрямоване на захист білоруської та української меншин на землях Польщі, але воно не мало нічого спільного з мирними акціями – радянська агресія нічим не відрізнялася від німецької. Радянська влада не тільки воювала проти Війська Польського чи Корпусу охорони кордону, а й скоїла численні воєнні злочини, жертвами яких були також цивільні особи.
Після окупації східної та частини центральної Польщі радянська влада розмістила там свої військові гарнізони. Численні казарми польського війська були захоплені Червоною армією. Наприклад, у Білостоці радянські війська розташували частини 4-ї бронетанкової дивізії, яка формувала 6-й механізований корпус. У місті розташовувалося й командування корпусу. Радянські гарнізони не лише символізували зміну влади, а й мали на меті забезпечити, щоб до цієї нової влади прислухалися мешканці окупованих територій.